суббота, 24 июля 2010 г.

Вбивство розумом. Передмова


Коротко ознайомлю Вас із тим, що тут буде написано :). Рік-два назад я вирішила почати писати щось на зразок художньо-наукової книги про різні аспекти психофізіологічних проявів людської діяльності. Я викладатиму сюди по розділу. Книга написана специфічно, звичайно ж, її текст може викликати багато сумнівів і критики (а це добре!), але погодьтесь, що і в ній є доля правди. Вона - то моє суб*єктивне відображення дійсності. Отже, читаємо :)

Передмова

Перш почну з того, про що хочу писати. Це таке вічне питання, навіть настільки банальне, і, чесно кажучи, вже дістало, але вимагає вирішення. Чому ми думаємо про все, про що можна чи не можна, що так дістає, часто мучить, змушує приймати якісь ідіотські рішення, а потім думаємо навіщо це зробили. Ця проблема стосується кожної людини, хоч і вбивці, якому слід замести сліди. Саме важливе – зрозуміти, чому? Чому думки займають таке щільне місце у нашій діяльності, так само як і дихання, живлення, задоволення тілесних потреб. Може тому, що біологічно ми запрограмовані постійно думати, ми ж маємо відрізнятися від тварин тим, що розділяємо об’єкти і суб’єкти за певними ознаками та властивостями, володіємо масою понять, можемо майже все спланувати, зорганізувати. Та що там говорити, самі знаєте, що ми можемо, постійно перелічувати ці наші переваги над тваринами вже остогидло. Таке ніби ми намагаємось всяко виставити людський рід у кращому світлі, гордість наша за наші біологічні здатності вже бісить. Я думаю, тварина краще. А знаєте чому? Вони не такі ідіоти! Їм все одно, хто кращий, розумніший, хто завтра зірве джекпот, дістане премію, і переспить з Вашою дружиною! Ось чому їм так добре жити, вони не переймаються такими проблемами. Основне –поїсти, знайти собі подібних, і продовжити рід. Все. Все. Більше нічого. А ми робимо те саме, тільки із цих звичайних потреб створюємо цілу проблему. Поїсти. А Що? Де взяти? Щоб подешевше? Знайти собі подібних? А якщо зрадять? А вони старші за Вас? А вони далеко живуть? А вони нижчі статусом, як з ними спілкуватись? Продовжити рід? О, цікаве питання! Отут є стільки варіантів: в нетверезому стані все одно, хто буде батьком і мамою, або батьки підсунуть «класну партію», або ну з того всього! станете людиною не тієї орієнтації. А якщо ні один з варіантів не Ваш, Вітаю! Ви відноситесь до мучеників власних думок! Вони з Вами більше, ніж Ви з собою наодинці. І ви попали.

Подумаймо логічно, для чого думати? Я б пропонувала, вирізати з нашого мозку центр емоцій. Для чого емоції. Вони як гальма у Вашій діяльності. Ні, вони Вас не штовхають на героїчні вчинки. Це обдуманий порив. Спробуйте якось послухати власні думки. Повірте, зійдете з розуму. Як казав один грецький філософ: «Як жаль, що ми не вміємо забувати непотрібне…». Просто суперпропозиція! Вам напевно важко зрозуміти її суть. А ви спробуйте. Спробуйте хоч раз довести свою думку до кінця, у логічній послідовності. Перші три, ну хай буде п’ять думок Ви осилите, а потім подумаєте : « А навіщо? Хіба напрягає». Ми – люди занадто ліниві, щоб змушувати себе до чогось. А наш мозок з нами за одно – навіщо себе мучити? Він завжди шукає такого рішення, щоб Вам було як найбільше комфортно. Комфортно жити, мені здається, зовсім нецікаво. Ніяких проблем. Нема про що думати! Найгірше, що тільки може бути – не треба ні про що думати. Тут можна прочитати все, що написано і підведено до якоїсь невидимої риски, і дійдемо висновку, що думки в любому випадку – заважають. Ну, звичайно, якщо не говорити про тупих, як Ваш стіл для комп’ютера, за перепрошення. Оце цікаві припущення. І не тільки припущення, а смішна правда. Дійсно, їм круто повезло! Вони не думають! Все, чим обходиться їхній мозок, це як скористатися чужими думками. Такі собі симбіонти, в природі теж такі існують. Ура, ми знайшли це! Нарешті людина прирівнялася до тварини! Так. Класна революція часу і деградація сучасного. А насправді – такі «тваринки» ще краще за нас, вони керують світом. Я обов’язково розкажу своїм дітям про Ялинковича. Не знаю, як було раніше, а зараз сприймання людини як ходячого ксероксу, засобу зв’язку(і не тільки радіо), і ще там якогось примітивного пристрою – дуже поширене. Так, звичайно, нас цінують за працелюбність, турботу, любов, в кінці кінців, і що з того? Все – звичайна матерія, і ми туди ж. Ваш мозок за все ваше життя не потребує всього цього вище переліченого, він хоче одного – лишіть його в спокої. Все.

2 комментария:

  1. Та, ми створені себе мучити, тваринам все пофіг, оскільки їм нічого не треба, інстинкти і все. Вижити. І вижити їм простіше ніж нам. А ми не тільки хочемо вижити, а й жити комфортно. Плюс, еволюція з нас познущалася тим так, що голий чоловік чи жінка не зможе пережити зиму, замерзне, також не зможе вполювати найелементарнішого кабана, корову без будь-яких інструментів. Ми вже повільні і голими руками взагалі нічого не зробимо.
    Забрати все - вимрем.

    ОтветитьУдалить
  2. Оує, продовжив мою думку у книзі :)

    ОтветитьУдалить