вторник, 27 июля 2010 г.

Сон


Прощатися треба, прощатись із сном,

Який мені сниться тривалі роки…

Про те, що немає тепла за вікном,

Про те, що в біді не простягнуть руки.

Нікого немає, і ти неживий –

Той образ, який заблукав у мені.

Ні я не права, та і ти не правий,

Уся правота проявляється в сні.

Я знов закриваю обличчя шматком

Холодного, мертвого стану душі.

Здається, що вже не врятуюсь квитком

В країну гармонії. Я - на межі.

Заснути. Можливо? Заснути навік.

І сон неймовірний кінця не знайде.

Поплакати? Ні, я не змочу повік.

Немає для чого, ні з ким, і ніде.

Якась простота. А насправді – ніщо.

Ніщо поселилось у серці моїм.

Забите вже серце десятком дощок,

Не мною забите. То треба лиш їм…

1 комментарий: