вторник, 6 декабря 2011 г.

Ненавиджу цю країну

Колись в дитинстві мені мама прививала любов до Батьківщини. Колись ми вчили вірші українських поетів про синє небо та жовті поля пшениці, колись читали їх сповнені любов*ю та надією твори. Все те саме і зараз, але я колись вірила, що цей патріотизм не вщухне, що любов до свого неба горітиме вічно. Та чим далі, я з сумом спостерігаю стрімке падіння моїх мрій про ці дні мого майбуття. Я приходжу до висновку, що я ненавиджу свою країну. Як це неприємно казати, як це неприємно відчувати, як це неприємно бачити у інших.

Президент-дибіл. Ні, він ні хвилини не вартий цього слова. Він - просто шматок матерії, просто ніщо. І за нього роблять усе, щоб ми його ще більше ненавиділи. Я ненавиджу цю країну, тому що я себе НІКОЛИ тут безпечно не почуваю. Ні в маршрутці, ні на ринку, ні у клубі, ні на власній вулиці ближче під вечір. Я працюю більше, але отримую менше.

Я часто ненавиджу цих людей. Людей, які всього бояться, коли вони бачать, як чистять твою сумку і не подають жодної реакції. Боязливі, наглі, зависливі, жадні до багатства. Я впевнена, що ми не завжди були такими. Люди, яким похєр на цю країну, аби їх лишили в спокої.

Я ненавиджу цю країну, бо наші розумні студенти часто змушені платити за те, щоб в них була стипендія, повинні мерзнути в аудиторіях, повинні вчити предмети, які їм нахєр не потрібні, повинні платити шалені гроші за незроблений ремонт, поламані стільці і парти, відсутність літератури та кваліфікованих кадрів та обладнання. Ненавиджу, тому, що щоб стати чоловіком і жінкою, треба мати дофіга бабла, і ще більше бабла, щоб утримати це маленьке щастя, яке потім стане їх дитиною.

Ненавиджу цю країну за проплачену рекламу. За те, що ми - велика проститутка, яка зробить все, що заманеться заради грошей. За те, що реклама алкоголю і тютюну на кожному кроці, через що наша молодь котиться до пекла, а вони могли бути здоровими, нормальними, розумними дітьми. За те, що український шоу-бізнес - це велика гламурна жопа і створюється враження, що талановита Україна славиться зовсім не вокалом і танцями, а грудьми і губами.

Ненавиджу спогади, коли я бачу стареньких бабусь, немічних, яким не поступаються місцем, які просять грошей на вулицях, яким нема кому допомогти, бо їхні діти бухають. Ненавиджу спогади, коли над тваринами знущаються діти. Ненавиджу спогади, коли на ринку я повинна купити те, на що вистачає і ніколи - те, що хочеться. Країна зомбі, яких ніщо не хвилює. Країна ненависті. Бездушний шматок території - Україна.

3 комментария:

  1. Ну що сказати! Крути не крути, але... не заздрю нам.

    ОтветитьУдалить
  2. Країну ведуть до розрухи ці довбані зажерливі аборигени та сволоти депутати та міністри на чолі з головним петухом, вони все роблять самі для себе, закони та все інше, все це дуже гарно показує телепрограма Гроші на 1+1 респект їм. Чому я не народився навіть в тій самій німеччині, а в цій богом забутій країні в якій правлять гроші а не люди. Щоб вони всі виздихали ті депутати та міністри.

    ОтветитьУдалить