среда, 26 октября 2011 г.

Душа у рамочці

Такс, не зраджую своєму стилеві писати щось раз у два місяці, проте писати те, що можна почитати і осмислити. Що змінилося? Я позую для художників. Творча атмосфера, як завжди, знаходить мене сама. Які ці люди прості, креативні, смішні - дивитись, як вони малюють твоє тіло, закусуючи губи - це неймовірне видовище. Так роблю я, коли малюю. Бозя мені дав забагато талантів, і я розмінююсь на всі, не доводячи до ідеалу жодного. Правда, гітару і голос, здається, я добила найбільше. Сидиш у хєр-зна якій позиції, коли твоє тіло ниє: "Зміни мене!" і не залишається нічого, як жувати реальність у собі, згадувати щось, переосмислювати, заспокоювати чи малювати в уяві завтрашній день. Останні найважливіші думки - це мій внутрішній світ. Він так видозмінився з появою Патлатого. Скоріш він просто додав туди свіжих фарб, поставив рамочку. Нарешті у мене є хлопець, який повністю розділяє мої смаки в музиці і зовнішньому вигляді. Його очі горять, коли він бачить мене в корсеті з сітчастими панчохами і каже, що я його червоно-чорний будильник. Бо він спить, як слон і розбудить його хіба Третя світова :) Я думаю про участь у якомусь гурті. Пробуємо роздрукувати оголошення і, так сказать, пихать це все дєло у масси.

Часто думаю про другі речі. Якого фіга наші жінки не вміють тримати себе в формі після 40, 50 років? Що, світ зійшовся на тому, що ти народила і заміжня? Півмаршрутки таких жінок і всі коротко стрижені, а на голові - ластів*яче гніздо. І її не гребе, що це колір поносу і що ця зачіска їй абсолютно не підходить. Вона всаджає свою тритонну целюлітну кірку на сидіння і їй так добре. Добре, якщо всаджає, а не тромбує нею половину маршрутки до вікон.

Я не розумію позерства. Скільки народу зустрічаю, які були неформалами, а потім різко стають гламурними дурами або биками. Неформалізм - це стан душі. Пройде багато років і юнацький максималізм залізе глибоко в дупу, але якщо ти любиш цю музику, то це буде помітно і без цього. А не показувати, що ти це любиш, а потім різко з*їхати до того, чим ти є. Думаю, що може і я через пару років зраджу корсетам і довгим спідницям, але по мені буде видно, що я люблю рок.

Я знаю точно, що якщо я приїду додому напівлиса і в косусі, моя мама офігенно викрикне: "Жесть!" Вона ще колись мені сама купувала плакати рок-гуртів, які я тепер не можу повісити у себе в кімнаті, бо наш хазяїн слєгка прибахнутий на скромних дівчатках. Я рада, що вона така. Вона інколи слухає Тар*ю Турунен :) Любить байкерів. Малий якийсь геть спокійний, але, може, то поки що омана?

Мені подобається моя свобода. О, так. Я зроблю все, щоб бути вільною. Я безмежно ціню той факт, що ходжу на роботу готично в гадах і викладачі це позитивно сприймають. Що я можу співати в маршрутці. Що всідаюсь собі в центрі і співаю. Що хочу - і танцюю в центрі. Ось життя. І всратись, що боргів купа, що із здоров*ям не зовсім лади, що багато в чому себе обмежуєш. Я вмію радіти тому, що є. Вмію бути собою. Хіба більше треба? :)