воскресенье, 5 мая 2013 г.

Се Мукачево, дєтка


Щоразу, як я приїзджаю до свого рідного міста циганський супровід зустрічає мене на вокзалі. Чорні, немиті та смердючі цигани повсюдно розмножуються, наче кролі і роблять це, напевне, саме тому, що поняття душ, робота та презерватив їм не відомі.

Бикоград — таку назву я дала разом з Сергієм (@blogoreader) цьому місту ще тоді, коли ми вчились в школі. Типові ознаки міста визначались у рідкісній ступені рагулізму, яка, в основному, проявлялась в підкачаному тілі, Адідасі та гламурних шмотках тупих кур. Тенденція не змінилась і досі, вона хіба ще більш прогресує, спричиняючи припадки істерики у таких залишків інтелігенції, як я.

Особливості місцевого менталітету заключаються в тому, що мода сюди доходить пізніше, ніж треба, що треба відкрито обговорювати зовнішній вигляд людей, голосно обговорювати людей, які відрізняються від гламурно-бичого бренду, робити гулю на голові та носити гачковані блядоходи. Ти обов*язково маєш бути тупою, податливою куркою, інакше у тебе немає ніяких шансів підчепити Золія з Чєрьомушок, який так підкачався, що, здається, готовий з*їсти свій член. Мало того, йдучи по центру, реакція на “Ей, мала (малишка, кіса)” повинна бути обов*язково або у більшому вилянні бедрами, або у наче ненавмисному “Шо?”, який у мізках обробляється запитом “Йой, а він такий нич (што файний, а тєло, я б із ним замутила)”

Споглядаючи місцеві пари, які, судячи із фізіологічної подібності, саме таким чином і склались, я часто думаю, що у Мукачеві тайний розплідник компанії “Настя&Потап Ентерпрайзес”. Самець мукачівський звичайний має бути такий розкачаний, щоб сорочки з автовокзалу ледь не рвались на його мужніх сіськах, а самка мукачівська звичайна повинна бути парадна, валовшна і май файна дівка у адідасі, окулярах і айфоном або платті з журналу, окулярах і айфоном. До речі, стиль підбору одягу у Мукачеві сприймається занадто буквально — як дівчата бачать моделей на журнальних обкладинках, так точно вони і підбирають і зачіску, і плаття, і туфлі. Зборище пародій на моделей виглядає так, наче ти потрапив у шоу “Здохни від гламуру”, причому це не просто дівчатка, дефілюючі по обриганій та обпльованій сємками брущатці, це тьолки, зовнішній вигляд яких одразу псують моменти розмов “Тать я повіла сій кобилі, ож най йде нахуй”, “Так ісь ся заєбала на тій роботі, а Йоужі ще на роботі на очках, та пой зо мнов на даякоє кофе”, “Чуєш, малфо, кіть тя раз переєбу” і в тому стилі.

Це ми говорили про молодь. Старше покоління Мукачева, здається, застрягло між селом та містом та постійно бореться за титул “Сама страшна старша жона”. Гран-прі отримують жирні баби, вміючі підібрати такі комбінації кольорів, фасонів та стилю, що Дольч Енд Габана повісились б на власних викройках. На Закарпатті сільськозомбувальний менталітет “школа-учоба-жона” ще більш прогресивний, ніж на Заході, тож шансів стати страшною, жирною і героїнею чиїхось кошмарів тут куди більше.

Рівень інформаційного розвитку не перестає мене дивувати. Тут Ви побачите білборди у виді роздрукованих прінсткрінів, на яких зверху навіть не прибрали “Новости”, “Меню”, “Контакты”, рожі місцевих депутатів, накладені на тупі фони у фотошопі з віршиками про Великдень, жахливі помилки у наборі вивісок і плакатів, убожество фантазії та відсутність вміння робити так, щоб люди рекламу не просто бачили, а й сприймали.

Починаючи з Великодня культура Бикограда активно процвітає завдяки дибільній традиції поливання. Зважаючи на те, що річка протікає прямо посеред центру міста, вихід до центру нагадує своєрідну пастку, з дір якої раптово можуть з*явитися розподілені загони малих виродків з 1,5-літровими пляшками річної води. Швидкість реакції залежить від почутого з-за спини “Резчє!” - тоді можна врятуватися за спинами якихось дорослих, але це не гарантія, що ті не знайдуть спосіб зробити своє.

На Великдень усі виряджаються хто як може краще, робить офігенні зачіски та макіяжі, пофіг на яку годину, а в момент стягування серветки починається марафон “Оціни дохід сусіда”. Колонни, стоячі одна навпроти іншої біля самого алтаря  схожі на готові до стіни смерті дві купи панків, щоправда, ці зіштовхуються лише оцінюючими поглядами, критикою та хизуванням любові до церкви.

Центральна точка зборища мєсних підкачаних авторитетів — це магазин “Білочка” на куті готелю “Зірка” в самому центрі. Тут самці звичайні оцінюють обстановку з усіх кутів, харкаючи насіння. Особливістю місцевого бикозагону є голий торс із майкою на плечі, кепка, чорні окуляри за 40 грн, в*єтнамки або гумові шльопанці та брудні ноги. Винятками можуть бути бикоградівці у майках із сітки.

Кожне місто має свій запах. У Мукачеві усі бажаючі піти до кінотеатру можуть оцінити божественну гру ароматів кислої дешевої олії, тухлого м*яса та немитих геніталій у переході до кінотеатру “Перемога”. Газова камера “Пиріжки у пасажі” - запах, знайомий з дитинства!

Мукачево — гарне місто і в плані архітектури, і в плані зелених зон, тут наче є куди сходити, але наповнення міста, як галімий контент — те ще гівно. В добавку трешовий репчик від якогось мукачівця про менталітет “любимого” міста.